Гордість Поділля

Українець, якому англійські королі віддавали честь першимиУРОДЖЕНЕЦЬ КАМ’ЯНЦЯ, ГОРДІСТЬ ПОЛЬЩІ

У Великобританії найвища військова нагорода – Хрест Вікторії. Хрест Вікторії виготовляється виключно з металу російських гармат, які були захоплені британською армією під час Кримської війни. Згідно з правилами, при зустрічі з кавалерами цього ордену британські королі повинні вітатися і віддавати їм честь першими. При цьому інші нагороди воїн може не носити.

15 жовтня 1917 року перед Букінгемським палацом цю найвищу нагороду отримав українець з Канади

Пилип Коновал. 

 

15 вересня 1888 року в селі Кутківці Подільської губернії (нині Чемеровецький район Хмельницької області) на кордоні з тодішньої Австро-Угорською імперією в родині каменяра Мирона Коновал народився хлопчик Пилип.

У 20 років він одружується, а згодом у подружжя народжується дівчинка Марія. У 25 років через Владивосток емігрував до Канади. З початком Першої світової війни Пилип Коновал вступає до Оттавського 77-го піхотного батальйону.

Проблема була в тому, що більшість українців Канади були із Західної України, яка в той час була під владою ворожої Австро-Угорщини. Ці українці вважалися “австрійцями” і потенційними ворогами, тому в період з 1914 по 1920 роки тисячі українців потрапили в 24 концентраційних табори. Коновала врятувало те, що він походив з частини України, яка на той час перебувала під владою Російської імперії.

Вербувальники зарахували його як підданого союзної держави і без коливань прийняли на військову службу. Після дев’яти місяців муштри солдати відправляються через Галіфакс і Ліверпуль на фронт до Франції.

21 серпня 1917 року поблизу французького містечка Ланс німецькі війська затиснули канадську армію в кліщі. У відділенні Коновала загинули всі старші офіцери. Про атаку ніхто й не мріяв: безперервний кулеметний вогонь не давав підняти голови. Тоді Пилип сам відправився на кулеметне гніздо. Всі його товариші перехрестилися: капрал вже не повернеться … раптом … На горизонті з’явився капрал Коновал з кулеметом під пахвою. Виявилося, що він вступив у рукопашну з кулеметниками, переміг десятьох солдатів, потім, атакувавши друге гніздо, також знищив гарнізон і зі словами “А нащо мертвим кулемет? Чого добро буде пропадати?” взяв кулемет з собою.

Наступного дня він знову самостійно атакував інше кулеметне гніздо, знищив кулемет і трьох німецьких солдатів. Уже в своєму окопі, коли Коновал рапортував офіцерові, отримав кулю в обличчя. Це і врятувало німців: хто знає скільки їх відправилося б у Вальгаллу, якби не поранення українця.

Пилип Коновал отримує нагороду Британської імперії 

 

І ось, 15 жовтня 1917 року, перед Букінгемським палацом у Лондоні на великому військовому параді король Георг V нагородив українця з Поділля Хрестом Вікторії – найвищою і найпочеснішою нагородою Британської імперії. “Ваш подвиг є найвідважнішим і незрівнянним в моїй армії. Прошу особисто прийняти мою подяку”. Саме ці слова британський король сказав простому селянину з Поділля.

Після війни Пилип Коновал через складну економічну ситуацію в Канаді працює прибиральником і сторожем в Нижній палаті Парламенту. “Я прибираю бруд в Європі з рушницею, а тут я його прибираю шваброю”. У 1956 відбувалося частування всіх кавалерів Хреста Вікторії в знак 100-річчя славного ордена Британської Імперії. Королева Єлизавета II постановила, що спеціальні урочистості відбудуться в Лондоні, на які запрошувалися всі живі власники Хреста Вікторії. Складна фінансова ситуація не могла дозволити українцю поїхати на дійство. Та Стівен Павлюк – учасник Першої світової, організував збір коштів для героя. І ось він і ще 300 кавалерів взяли участь в параді в Гайд-парку, який прийняли її Величність королева Єлизавета і принц Пилип.

Кавалери ордену Хреста Вікторії. Пилип Коновал у Першому ряду всередині 

 

Помер Пилип Коновал на 72-му році життя. Його Хрест Вікторії та інші медалі згодом придбав Канадський військовий музей, де вони досі зберігаються. Коновала з усіма військовими почестями поховав його полк та Українська католицька церква Іоанна Хрестителя на цвинтарі Нотр Дам в Оттаві.

Пилип Коновал – покровитель елітного Відділення 360 (Відділення Коновала) Королівського Канадського Легіону в Торонто.

У той час, коли українець Коновал отримував королівські почесті, його дружина загинула в сталінських концтаборах, а дочка Марія пройшла жахливу систему сталінських дитячих будинків і колгоспно-кріпацького життя, але так і не побачила свого батька …

Автор: Іван Дубченко

Джерело: zvamynews.blogspot.com

Одним із таких видатних кам’янчан був відомий свого часу піаніст, віртуоз, композитор і педагог Олександр Михаловський, котрий входить до плеяди найвизначніших музикантів Польщі. 

ПІАНІСТ ВІД НАРОДЖЕННЯ

Народився Олександр Михаловський у Кам’янці-Подільському 15 (17) травня 1851 р. в родині генерал-майора російських військ Костянтина Михаловського та його дружини Рози з родини Регульських. Він походив із давнього подільського шляхетського роду герба Єліта. У XVI ст. Михаловським належало село Ісаківці. Родина мала також і краплю вірменської крові – одна з бабусь майбутнього піаніста походила з вірменського роду Аслановичів. Родина була дуже музикальною. Його мама Роза прекрасно грала на фортепіано, і в домі весь час лунала музика. Малий Олесь дуже рано сів за інструмент, і мама стала його першою вчителькою. Батьки хлопчика дуже рано зрозуміли, що син має виняткові здібності і що музика може стати справою його життя.
Михаловські жили у Старому місті, а літо проводили у селі Пісочній (тепер Стара Пісочна Городоцького району), де мали скромний маєток. У цьому родинному гнізді, серед саду, де буяли бузок і жасмин, а вночі співали солов’ї, розквітала романтична душа малого Олеся. Він всотував звуки і пахощі рідної подільської землі, щоб колись втілити їх у музиці. А в місті годинами грав на роялі в домі свого дядька Б.Регульського. Його однолітки гралися у дворі, а він годинами вправлявся у гамах, сидячи на історичному стільці, на якому видно було металеву табличку з написом, що на ньому колись сидів знаменитий піаніст і композитор Ференц Ліст.
РОЯЛЬ, ОСВЯЧЕНИЙ ЛІСТОМ

Ліст перебував із гастролями на Поділлі 1847 р. Він із величезним успіхом виступив у декількох подільських містах. На його концерті у Вінниці побував майбутній історик і лікар Юзеф Ролле, який тоді вчився у вінницькій гімназії.
Кам’янець чекав на віртуоза з великим нетерпінням, до міста з’їхалися багато людей. Концерт Ліста відбувся в залі чоловічої гімназії у Старому місті (тепер це історичний факультет К-ПНУ ім.Івана Огієнка), який не зміг умістити всіх охочих, і слухачі тіснилися у прилеглих коридорах. Ліст грав на роялі, який надав йому той самий земський засідатель Регульський – дядько Олександра Михаловського.
Мешкав Ліст у будинку Білецького на Польському ринку, а бенкет на його честь влаштував граф Олександр Орловський. Із Кам’янця він поїхав до містечка Чорний Острів до графа Пшездзецького, де провів Великодні свята, а потім продовжив гастролі. Саме на Поділлі Ліст написав свою знамениту Другу угорську рапсодію.
ЗІРКОВИЙ СТАРТ У КАМ’ЯНЦІ

Але повернімося до Олександра Михаловського. Перші роки його навчання грі на фортепіано минули в Кам’янці. Врешті стало зрозуміло, що маминих уроків уже недостатньо, і 1867 р. юнак поїхав на навчання до консерваторії в Лейпцигу.
Якось під час канікул він приїхав до Кам’янця і разом із двома колегами з лейпцизької консерваторії завітав до дядька Регульського в с.Косиківці (тепер у Новоушицькому районі), де той свого часу збудував гарний палац. Олександр і його товариші по консерваторії, віолончеліст і скрипаль, грали всю ніч до самого ранку. Слухали прекрасну музику не лише гості в салоні, але й місцеві селяни, котрі зібралися на парковій галявині перед палацом.
Незабутнім був виступ Михаловського і в кам’янецькому театрі. На концерт молодого піаніста з’їхалося чимало людей із усього Поділля. У готелях і заїздах не вистачало місць. Театр був переповнений, настрій публіки – урочистий і піднесений. Після Жалобного маршу і полонезу Шопена по залу пронісся ураган оплесків, люди плакали від напливу почуттів.
ВЛАСНИМ ШЛЯХОМ – ДО ШОПЕНА

У Лейпцигу Олександр учився в знаменитих педагогів, які підготували не один десяток відомих виконавців. І саме під час дворічного навчання в консерваторії він усвідомив власну індивідуальність, яка не піддалася впливу маститих педагогів.
1869 р. закінчив навчання і вперше публічно виступив із концертом мі-мінор Шопена. Цей виступ став провіщенням блискучого майбутнього, яке чекало на молодого артиста. Критики вже пророкували йому славу віртуоза. Потім Михаловський ще поїхав до Берліна, де вчився у знаменитого педагога Таузіга, однак далі він уже йшов власним шляхом.
Ще молодий піаніст не приїхав до Варшави, а звістки про успіхи вже випередили його. Варшавський музичний світ прийняв Михаловського з великою теплотою. Директор Музичного товариства Юзеф Венявський 1874 р. влаштував із ним спільний концерт, який був першим концертом Михаловського у Польщі. Підбадьорений теплим прийомом музикантів і публіки Олександр поставив за мету й далі розвивати свій талант, здобути славу в рідній країні.
Неймовірний ентузіазм і незламна воля в опануванні всіх труднощів фортепіанної гри мало не призвели до трагедії. Багатогодинні вправи так зашкодили рукам Олександра, що йому загрожувала втрата влади над пальцями. Він зрозумів, що техніка, якій його навчили у Берліні, негативно позначилася на руках, тож вирішив її змінити відповідно до власних можливостей. Він зміг винайти власну техніку фортепіанної гри і стати віртуозом. До того ж Михаловський мав феноменальну анатомічну будову руки.
Ще однією умовою успіхів Михаловського була його виняткова музикальна пам’ять. Він опрацював величезну кількість творів від Рамо, Куперена і Скарлатті до Баха, Бетховена, Шопена, Шумана і Ліста. Його найулюбленішим автором був Шопен.
На цей вибір дуже вплинула думка Ференца Ліста, з яким Михаловський зустрівся у Веймарі. Ця зустріч залишила незабутню пам’ять у його душі. Сталося це 1878 р. за декілька років до смерті Ліста. Почувши у виконанні Михаловського твори Шопена, Ліст обійняв його і сказав, що так грати Шопена може тільки поляк. Ліст порадив Михаловському завжди йти власним шляхом і присвятити себе праці над творами Шопена. І молодий піаніст прислухався до цих слів.
ВАРШАВА СТАЛА ДРУГИМ ДОМОМ

Безустанно працюючи над своїм мистецтвом, Михаловський займався і педагогічною працею. Із 1891 р. викладав у Варшавській музичній консерваторії, а 1918 р. перейшов до Музичного товариства.
Доля міцно пов’язала його із Варшавою. Тут він 1884 р. створив сім’ю, одружившись зі Стефанією Залевською, мав трьох синів і дочку. Був міцно прив’язаний до Варшави артистичним, педагогічним, громадським і приватним життям. Через це дуже рідко виїжджав із концертами за межі Батьківщини.
1870 і 1872 р. Михаловський концертував у Києві та рідному Кам’янці-Подільському. 1881 р. здійснив двомісячну подорож за кордон, а 1887 р. грав у Петербурзі. Його грою був захоплений знаменитий знавець музики Антон Рубінштейн.
До речі, деякі твори Шопена у виконанні Олександра Михаловського були записані тогочасними (не надто досконалими) технічними засобами, і нині вони доступні для широкого загалу в мережі Інтернет, зокрема на Utube.
Доля була прихильною до Олександра Михаловського. Його кар’єра склалася надзвичайно успішно. Він зазнав гучної слави, любові та вдячності від співвітчизників. Помер видатний музикант у Варшаві 17 жовтня 1938 р.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.